Історична місцевість Києва Ли́са гора́ розташована на південний захід від Видубичів на правому березі річки Либідь, між Теличкою, Саперною слобідкою і Багриновою горою. До неї прямують вулиці Лисогірська і Жигулівська. У наш час це місце зборів неоязичників, толкіністів та представників різних молодіжних субкультур.
За Київської Русі на Лисій горі проводили свої обряди язичники. Саме в ті часи там було зроблено перші підземні ходи. У народі Лису гору поділяють на три частини — Русалчин яр, Відьмин яр та її найбільша частина — Мертвецький гай (у цій частині гори виявлені стародавні містичні поховання)
Пізніше частина гори перейшла під владу Печерського монастиря і вже християнські монахи молилися там своєму богу.
У другій половині XIX ст. міська влада викупила ці землі у церкви, для використання їх у військових цілях. Тут було побудовано Лисогірський форт, який пізніше увійшов до складу Печерської фортеці.
Потім фортецю перетворили на військові склади та гарнізонну в’язницю, а з 1906 року в північній частині гори встановили шибениці для виконання вироків над «державними злочинцями». Страчених закопували неподалік шибениць.
Після війни на Лисій горі розташувалась військова ракетна частина. Приблизно в 70-х роках гора втратила стратегічну цінність і військові її залишили, а так званий радіооб’єкт № 7, що раніше глушив радіосигнали, віддали під ретранслятор Міністерству зв’язку.
З 1982 року Лиса гора отримала статус «природного парку».
Назву «Лиса гора» у Києві мали також: Чортове Беремище (на території парку Володимирська гірка); Старокиївська гора в урочищі Горбачиха (піщана місцевість між Микільською слобідкою і Вигурівщиною); Юрковиця та найвища із Западинських піщаних гір.
Назву «Лисогірська» мала також сучасна вул. Западинська.